Вхід

Реєстрація
Головна
 
Пархомівський ДНЗ "Веселка" 
Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

 

Електронна система реєстрації до дошкільних навчальних закладів Харківської області
Пам'ятки для батьків

«Подбайте про безпеку вашої дитини»

- Безпечний рух на дорозі та у транспорті

• Не поспішайте, переходьте дорогу розміреним кроком.
• Виходячи на проїжджу частину дороги, припиніть розмовляти — дитина має звикнути до того, що коли переходиш дорогу, потрібно зосередитися.
• Не переходьте дорогу на червоний або жовтий сигнал світлофора.
• Переходьте дорогу лише в місцях, визначених дорожнім знаком «Пішохідний перехід».
• З автобуса, тролейбуса, трамвая, таксі виходьте першими. У противному разі дитина може впасти або побігти на проїжджу частину дороги.
• Спонукайте дитину до участі у ваших спостереженнях за ситуацією на дорозі: показуйте їй ті автівки, які готуються повертати, їдуть з великою швидкістю тощо.
• Не виходьте з дитиною з-за машини, з-за кущів, не подивившись попередньо на дорогу, — це типова помилка, і не можна допускати, щоб діти її повторювали.
• Не дозволяйте дітям гратися поблизу доріг і на проїжджій частині вулиці.

При виході з будинку:
 
  - Якщо біля під'їзду будинку можливий рух транспортних засобів, відразу зверніть на це увагу дитини і разом подивіться, чи не наближається до вас автомобіль,                            мотоцикл, мопед, велосипед;

  - Якщо біля під'їзду стоять транспортні засоби або ростуть дерева, що закривають огляд, призупиніть свій рух і озирніться: чи немає за перешкодою небезпеки.

Коли рухаєтесь тротуаром:
 
              -   Дотримуйтеся правого боку тротуару;

  -   Не ведіть дитину по краю тротуару: дорослий повинен перебувати з боку проїжджої частини;

  -  Маленька дитина має йти поруч з дорослим, міцно тримаючись за руку;

  -  Привчите дитину, йдучи по тротуару, уважно спостерігати за виїздом з двору або з території підприємства;

  -   Роз'ясніть дітям, що закидання проїзної частини (камінням, склом) і пошкодження дорожніх знаків можуть призвести до нещасного випадку;

  -  Не привчайте дітей виходити на проїжджу частину, коляски та санки з дітьми везіть тільки по тротуару.

  -  При пересуванні групи дітей навчайте їх іти в парі, виконуючи всі вказівки дорослих, які супроводжують групу.


Готуючись перейти дорогу:

      - Зупиніться або сповільніть рух, огляньте проїзну частину;

     - Залучайте дитину до спостереження за обстановкою на дорозі;

     - Підкреслюйте свої рухи: поворот голови для огляду вулиці, зупинку для огляду дороги, зупинку для пропуску автомобілів;

     - Навчайте дитину розрізняти транспортні засоби, що наближаються;

     - Не стійте з дитиною на краю тротуару, так як при проїзді транспортний засіб може зачепити, збити, наїхати задніми колесами;      

    - Зверніть увагу дитини на транспортний засіб, що готується до повороту, розкажіть про сигнали покажчиків повороту в автомобіля та в рухах мотоцикліста й                       велосипедиста;

     - Неодноразово показуйте дитині, як транспортний засіб зупиняється біля переходу, як воно рухається за інерцією.


При переході проїзної частини:
 
                - Переходьте дорогу лише по пішохідних переходах або на перехрестях - по лінії тротуару, інакше дитина звикне переходити де доведеться;

      -Йдіть тільки на зелений сигнал світлофора: дитина повинна звикнути, що на червоний і жовтий сигнали не переходять, навіть якщо немає транспорту;

     - Виходячи на проїжджу частину, перестаньте говорити; дитина повинна засвоїти, що при переході дороги розмови зайві;     

      -Не поспішайте і не біжіть; переходите дорогу завжди розміреним кроком;

      -Не переходіть дорогу навскоси, підкреслюйте і показуйте дитині щоразу, що йдете суворо поперек вулиці. Дитині потрібно пояснити, що це робиться для кращого        спостереження за автомототранспортними засобами;

    -  Не виходьте на проїжджу частину із-за транспортного засобу або з-за кущів, не оглянувши попередньо вулицю, і привчайте дитину робити так само;    

   - Не поспішайте перейти дорогу, якщо на іншій стороні ви побачили друзів, родичів, знайомих, потрібний автобус або тролейбус. Не поспішайте і не біжіть до них, і донесіть до дитини, що це небезпечно;

    - Не починайте переходити вулицю, по якій рідко проїжджає транспорт, не подивившись навколо. Поясніть дитині, що автомобілі можуть несподівано виїхати з провулка, з двору будинку;

    - При переході проїзної частини по нерегульованому переходу в групі людей Ваша дитина уважно стежити за початком руху транспорту, інакше дитина може звикнути при переході слідувати за супутниками, копіюючи їх поведінку, не спостерігаючи за рухом транспорту.

Розумний  пішохід:

Батьки – активні помічники педагогів у формуванні в дітей дисциплінованого поведінки на вулиці, дотримання ними правил безпеки.
У молодшому дошкільному віці дитина повинна засвоїти наступне:
1. без дорослих на дорогу виходити не можна, йдеш із дорослим за руку, не виривайся, не сходь із тротуару;
2. ходити по вулиці треба спокійним кроком, дотримуючись правої сторони тротуару;
3. переходити дорогу можна тільки по пішохідному тротуару на зелений сигнал світлофора, переконавшись, що всі автомобілі зупинилися;
4. проїзна частина призначена тільки для транспортних засобів;
5. рух транспорту на дорозі регулюється сигналами світлофора й міліціонером-регулювальником;
6. у суспільному транспорті не витикатися з вікон, не виставляти руки які-небудь предмети.

Не залякуйте дитину вулицею – панічний страх перед транспортом не менш шкідливий, ніж безтурботність і неуважність!

 Корисно читати дитині вірші про Правила дорожнього руху й показувати малюнки з дорожніми знаками й різними дорожніми ситуаціями. Купить дитині іграшкові автомобілі, автобуси, світлофори, фігурки регулювальників і організуйте ігри по придуманих вами сюжетам, що відбивають різні ситуації на вулиці. Гра гарний засіб навчання дитину дорожній грамоті.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСОБИСТОЇ БЕЗПЕКИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Життя потребує від наших дітей вміння орієнтуватись і знаходити вихід з непередбачених ситуацій. Чим менше у дитини знань, тим більше небезпеки з боку оточуючого середовища.
Щоб вберегти дитину від біди, треба пам'ятати та дотримуватись наступних правил:
— не залишати дітей дошкільного віку самих, навіть на короткий час;
— вчити дитину користуватися дверним вічком;
— не дозволяти відчиняти двері незнайомим людям, навіть одягненим у міліцейську форму;
— вчити користуватися телефоном для виклику служб 101, 102, 103, 104;
— забороняти підбирати на вулиці незнайомі предмети - вони можуть бути небезпечними;
— забороняти бавитися ріжучими, гострими та вибухонебезпечними предметами;
— не дозволяти користуватися ліфтом без супроводу дорослого родича;
— запобігати формуванню в дитині жорстокого ставлення до тварин;
— не дозволяти дражнити тварин;
— не дозволяти вмикати електроприлади за відсутності дорослих;
— не дозволяти виходити на балкон, відчиняти вікна;
— не дозволяти визирати у відчинене вікно;
— вчити дітей звертатися по допомогу до відповідних органів;
вивчити з дитиною домашню адресу або вкладати в кишені «особисту картку» з даними дитини.
Проявляйте витримку і навчайте дітей берегти своє життя та здоров'я!
Телефон виклику міліції — «102».

- ПОПЕРЕДЬТЕ  ПОЖЕЖУ

  Щоб не допустити пожежі необхідно виконувати наступні правила пожежної безпеки:
— зберігати сірники в місцях, недоступних дітям;
— не дозволяти дітям розводити багаття;
— не дозволяти самостійно вмикати електронагрівальні прилади;
— не дозволяти користуватися газовими приладами;
— не допускати перегляд телепередач, користування комп'ютером за відсутності дорослих;
— не залишати малолітніх дітей без нагляду;
— не вмикати електроприлади з пошкодженим дротом чи струмоприймачем;
— не нагрівати лаки та фарби на відкритому вогні;
— не заставляти шляхи евакуації (лоджії, балкони, коридори);
— не зберігати на балконах легкозаймисті речовини (бензин, мастила, ацетон);
— не сушити речі над газовою плитою;
— не користуватися саморобними ялинковими гірляндами;
— не влаштовувати піротехнічні заходи з балкону та поряд з будівлею;
Шановні батьки! Ставтеся негативно до дитячих ігор з вогнем! Роз'яснюйте, що їхні пустощі з вогнем можуть спричинити пожежу, загибель у вогні майна, та людей!
Шановні батьки! Своїм прикладом навчайте дітей суворому виконанню протипожежних вимог. Пам'ятайте, що приклад старших є для дітей кращим методом виховання.
При виникненні пожежі негайно викликайте пожежну охорону за телефоном «101».

 

 

 
 
/Files/images/345.jpg

 


Дитячі заповіді
для мам, тат, бабусь та дідусів


1. Шановні батьки, пам'ятайте, що Ви самі запросили мене у свою родину. Колись я залишу батьківську оселю, але до того часу навчіть мене, будь ласка, мистецтва стати і бути людиною.
2. У моїх очах світ має інший вигляд, ніж у Ваших. Прошу Вас, поясніть мені, що, коли, чому кожен із нас у ньому має робити.
3. Мої ручки ще маленькі — не очікуйте від мене досконалості, коли я стелю ліжко, малюю пишу або кидаю м'яча.
4. Мої почуття ще недозрілі — прошу, будьте чутливими до моїх потреб. Не нарікайте на мене цілий день.
5. Щоб розвиватись, мені потрібне Ваше заохочення, а не тиск. Лагідно критикуйте і оцінюйте, але не мене, а лише мої вчинки.
6. Дайте мені трохи самостійності, дозвольте робити помилки, щоб я на помилках вчився. Тоді я зможу самостійно приймати рішення у дорослому житті.
7. Прошу, не робіть усього за мене, бо я виросту переконаним у своїй спроможності виконувати завдання згідно з Вашим очікуванням.
8. Я вчуся у Вас усього: слів, інтонації голосу, манери рухатись. Ваші слова, почуття і вчинки повертатимуться до Вас через мене. Так справедливо влаштувала природа зв'язок між поколіннями. Тому навчіть мене, будь ласка, кращого. Пам'ятайте, що ми разом невипадково: ми маємо допомагати один одному в цьому безмежному світі.
9. Я хочу відчувати Вашу любов, хочу, щоб Ви частіше брали мене на руки, пригортали, цілували. Але будьте уважні, щоб Ваша любов не перетворилася на милиці, які заважають мені робити самостійні кроки.

/Files/images/807.jpg


Поради психолога батькам майбутніх першокласників


Яке головне завдання батьків в період адаптації дитини до школи?
Основа батьківської позиції взагалі полягає в тому, що вдома у жодному випадку не можна дублювати школу. Батько ніколи не повинен ставати другим вчителем. Основне завдання батьків в допомозі першокласникові - емоційна підтримка, надання максимально можливої самостійності в організації його власних дій по виконанню шкільних правил.
Як підготуватися до першого вересня?
Розповісти про те, що чекає дитину цього дня.
За декілька днів почати вводити його в ритм "підйому і відбою".
Улюблене ведмежа (лялька або улюблена іграшка) повинне бути взяте з собою в портфель (він теж в перший день піде вчитися).
Можна дати дитині з собою камінчик – амулет (забезпечує «зв'язок з батьками»).
Основний одяг повинен бути новим і особливим (шкільна форма), але певна деталь одягу повинна бути знайомою і улюбленою (шкарпетки, майка, значок на сорочці і ін.)
Мобільний телефон першого вересня (і взагалі в період адаптації) краще з собою не давати. Дитина гірше звикає до нової життєвої ситуації і нових дорослих, якщо у нього є можливість постійного контакту з батьками.
Квіти вчителеві повинні бути такими, щоб дитина відчувала їх особливу красу (хай їх буде небагато). Краще, якщо дитина вибиратиме квіти разом з Вами. Це важливо, щоб у нього не виникало відчуття, що інші діти принесли красиві квіти, а він – погані.
Приготувати все з вечора, щоб вранці не виникло суєти або паніки. Розрахувати час, щоб дитина з ранку могла не поспішаючи поїсти, сходити в туалет.

Які непередбачені труднощі можуть виникнути першого вересня?
Часто діти (особливо ті, що не відвідували раніше дитячих садів або дитячих груп) в останню мить відмовляються розлучатися з мамою або татом, які привели їх в школу, починають плакати, чіплятися за батьків. У такій ситуації краще піти на заняття разом з дитиною. Для цього потрібно наперед звільнити собі весь день. Про можливість ходити разом з дитиною на уроки краще поговорити з вчителем (адміністрацією школи) на батьківських зборах завчасно.
Які непередбачені труднощі можуть виникнути другого вересня?
Мама будить Петрика другого вересня: «Вставай. Пора йти в школу!» Петя: «Я ж вже вчора сходив.»

Що робити, якщо дитина зранку погано себе почуває, а потрібно йти в школу?
У шести-семирічних дітей рідко трапляється «запалення хитрості». Або дитина, дійсно, хворіє, або погане самопочуття пов'язане з необхідністю йти в школу. У будь-якому випадку, варто це перевірити. Якщо дитина після того, як Ви залишили її вдома, відразу відчуває себе краще, то, можливо, її погане самопочуття пов'язане із стресом, що отримала в школі. Постарайтеся з'ясувати (у дитини, у вчителя, у знайомих дітей), що відбувалося в школі вчора, позавчора. Важливо зрозуміти, що відбувається, особливо якщо таке повторюється систематично.
Якщо ж Ви все-таки вирішили відправити дитину до школи, давши їй пігулку від головного болю (або не виявивши ніяких симптомів хвороби), не робіть цінністю подолання нею поганого самопочуття. Не хваліть дитину за те, що вона пішла в школу, переборовши себе. Якщо Ви гордитиметеся, що Ваша дитина вчиться (трудиться), незважаючи на своє погане самопочуття, то у неї може підсвідомо закріпитися установка на хворобу: можна добитися похвали, хворіючи.

Як реагувати, якщо дитина злиться на вчителя (дітей) в школі або відчуває страх перед школою?
Перш за все: не забороняти переживання. Не потрібно твердити дитині: «Не можна злитися! Не можна боятися!» Переживання – цілком природна річ, і вони повинні мати право на існування. Проте необхідно обговорити з дитиною, що викликає страх або злість, разом з нею зрозуміти, чому інші люди здійснюють дії, що викликають у неї ті або інші емоційні реакції. Розуміння дій інших часто саме по собі знімає переживання.Є і інші культурні форми, що допомагають людині справлятися із страхом. Для дітей це, перш за все, читання страшних казок в ситуації повної захищеності (на маминих колінах). Казки дають людині пережити відчуття неминучості торжества добра над злом, співпереживання радості і співчуттю, що забезпечують перемогу маленького, слабкого, але доброго, над великим злом. Інша корисна для дітей форма культурного подолання страху - спортивні ігри, що викликають переживання азарту, упевненості в перемозі.
В процесі дорослішання дитина повинна отримати досвід подолання труднощів і конфліктів. Завдання дорослих полягає в тому, щоб, знаходячись поряд, допомагати дитині визначати конструктивні способи своєї поведінки в таких ситуаціях.

Що робити, якщо потрібно поспішати в школу, а дитина не поспішає?
Психологами відмічений негативний вплив активного організуючого тиску дорослого на дитину. Якщо постійно квапити дитину: «Давай швидше, ми вже спізнюємося! Ну що ти копаєшся?!», - те може, навпаки, закріпитися зворотна реакція. Сформується захисний стереотип «повільності»: у будь-якій ситуації, що вимагає швидкого реагування, дитина сповільнюватиметься і «гальмуватиме». У цьому вона нітрохи не винна, так її організм захищається від тривоги і напруги, викликаних "емоційним пресингом" ззовні.Тому доцільно проводити "профілактику цейтнотів". З цією метою, організовуючи збори дитини в школу, бажано:
Передбачити раніше вставання, що дозволяє дитині прокидатися, снідати, одягатися, умиватися в його власному темпі.
Прослідкувати, щоб дитина зібрала портфель і приготувала одяг і взуття з вечора.

Як відноситися до невдач дитини, майже неминучих на початку шкільного життя?
Батьки часто відносяться різко негативно до перших невдач дитини. Негативні оцінки дорослих підвищують тривожність дитини, його невпевненість в собі і своїх діях. Це, у свою чергу, веде не до поліпшення, а до погіршення результатів. Так складається порочний круг. Постійні побоювання дитини почути негативні оцінки з боку домашніх приводять до страху зробити помилку. Це відволікає дитину від сенсу виконуваних ним завдань і фіксує його увагу на дрібницях, примушує переробляти, виправляти, нескінченно переперевіряти. Прагнення зробити роботу якнайкраще на цьому етапі тільки погіршує справу. Особливо сильно це виявляється у тривожних, здібних, старанних дітей.
Тому найправильніше відношення до перших поразок дитини – відношення з розумінням, підтримка, допомога: «У тебе все вийде. Я тобі допоможу». Важливо створити умови для переживання дитиною (хоч би іноді) власної перемоги.

Які типові прояви стресу і дезадаптації?
Дитина часто плаче (більше, ніж зазвичай).
У неї, на відміну від звичайного, пригнічений або, навпаки, збуджений стан (гірше засинає).
Дитина проявляє необгрунтовану агресію (лається, нападає, відповідає агресивно, лізе в бійку).
Дитина відмовляється йти в школу.

Як можна знімати стрес?
Забезпечити ритмічне життя і порядок будинку (тут дуже важливий власний приклад і наслідування його дитиною).
Важлива тепла, природна, спокійна манера поведінки дорослих вдома (без зривів, підвищеного тону).
Необхідне на якийсь час продовження традиційних «дитячих» ритуалів укладання, їжі, умивання, сумісної гри-обіймів, читання на ніч, які були прийняті в дошкільному дитинстві дитини.
Знімають напругу гри з водою, піском, малювання фарбами (з дозволом забруднюватись - відсутністю критики або засудження за забруднений одяг, підлогу!), виготовлення колажів в "рваній" техніці (рвати кольоровий папір, старі журнали і клеїти з них картини), спортивні ігри на повітрі (м'яч, скакалки, «класики» і ін.)
Надзвичайно важлива відсутність зайвих постійних подразників (телевізор, приймач).
Необхідно давати дитині можливість переживати час від часу справжню дитячу радість (свято, театр).
Для багатьох краще всього знімає напругу відпочинок на природі (особливо, праця).
 
Які незвичайні прояви дитини вимагають звернення до фахівця?
Страхи (нічні страхи).
Енурез (нетримання сечі), особливо якщо перед школою цього вже не було.
Гризіння нігтів, заїкання або сіпання повік, лицьових м'язів.
Яскраво виражена агресія.
Про що краще запитати дитину, коли вона повертається з школи?
Психологи встановили, що батьки своїми питаннями про школу показують дитині свої пріоритети і цінності. Марійку мама завжди питає дорогою додому: «Що ти сьогодні отримала? Тебе хвалили або лаяли?». Ваню питають про те, з ким він подружився, чи було йому цікаво. Петю про те, що він нового сьогодні дізнався. Сашу – що було в школі на сніданок, чи не зголоднів він.
Саме те, про що Ви весь час питаєте, і покаже дитині, що для Вас в житті головне, а що другорядне. Він інтуїтивно орієнтуватиметься, швидше за все, на Ваші цінності. Це не означає, що він і розвиватиметься саме відповідно до ваших бажань. Часто буває так, що дуже різко заявлені батьками пріоритети викликають важкі кризи у дитини, що відчуває, що він не в змозі відповідати цим батьківським запитам. Іноді, навпаки, орієнтуючись на інтереси батьків, дитина починає ігнорувати освітні цінності школи.
З Ваших питань про школу дитина повинна зрозуміти
що Вам цікаво все, що з ним відбувається
що Вам важливі його успіхи, але Ви любите і приймаєте його таким, який він є.

Що не може бути зроблене без участі батьків?
Без участі батьків не може бути побудована самостійність молодшого школяра в організації свого робочого місця, у виконанні домашніх робіт, в підготовці свого одягу і портфеля до завтрашнього дня.
Культивування самостійності – це відповідальна і поступова робота часто буває простіше щось зробити самому, чим чекати, поки це зробить дитина. Іноді дії дитини представляють для неї реальну небезпеку. І тоді батьки застерігають її: «Не роби сам, це небезпечно (важко), за тебе зроблю я». Ця неправильна установка приводить до «вивченої безпорадності», відмові дитини надалі від будь-яких самостійних дій, невірі у власні сили.

За чим повинен простежити батько, якщо він хоче допомогти дитині вчитися?
Найголовніше завдання батьків під час шкільного навчання дитини – не стати вчителями-дублерами, а залишитися батьками, що приймають, розуміють і люблять свою дитину, незважаючи на його шкільні успіхи або невдачі. Тому і стежити батько винен, в першу чергу, за рівнем самостійності дитини в домашніх справах (у тому числі і у виконанні шкільного домашнього завдання).
Якщо до початку навчання в школі дитина не опанувала прийомами самостійного одягання (наприклад, зав'язуванням шнурків), укладання спати, прибирання «своєї території», чищення зубів перед сном і ін., то це – найперша турбота батька. Причому окремі справи або дії дитина до цього часу вже може виконувати самостійно, без нагляду дорослого і за власною ініціативою.
З першого вересня до цього додаються:
підготовка столу до виконання домашньої роботи;
збір портфеля;
підготовка за допомогою батьків шкільної форми (або одягу і взуття, в якому завтра дитина піде в школу).

Як допомогти дитині організувати своє робоче місце?
По-перше, особистим прикладом. Якщо на Вашому робочому місці постійний безлад, то абсолютно марно привчати до порядку дитину.
Коли Ви покажете дитині своє робоче місце (кухонний стіл, письмовий стіл, робочий стіл), то звернете її увагу, якими предметами Ви користуєтеся, для чого вони потрібні і в якому порядку Ви їх розкладаєте на робочому місці.
Хай дитина розповість Вам, якими речами вона користується при підготовці до уроків і як їй зручніше за них розкласти на столі. Визначивши разом з дитиною зручні для різних речей місця, можна наклеїти на поверхню столу наклейки – «будиночки» для кожної речі.
Зверніть увагу на позу сидячої за столом дитини. Їй ще важко контролювати себе, вона не дуже добре відчуває власне тіло, а тим більше важко довго сидіти в одній позі. Можна зробити декілька фотографій сидячої в різних позах дитини, а потім вивчити їх разом з нею – імітуючи ці пози і обговорюючи, чим вони погані (викривлення хребта, затікання ніг, закривання власної роботи від світла і ін.). Навчіть її різним веселим вправам, які краще робити в перервах між заняттями (якщо їй вже показали в школі, хай покаже їх Вам), – вправи для пальців рук, фізкультхвилинки під ритмічні вірші.

Як часто потрібно взаємодіяти з вчителем в період адаптації?
У адаптаційний період повинен бути налагоджений постійний зв'язок між школою і батьками. На жаль, вчителі рідко знають про те, що відбувається з дитиною будинку після занять, а батьки мають слабке уявлення про те, що відбувалося з дитиною в школі. Потрібно домовитися про місце і час зустрічей вчителя і батьків, на яких вони могли б обмінятися своїми спостереженнями, враженнями з приводу дій дітей. Протягом першого року навчання дітей батьки і вчителі повинні стати однодумцями.

Золоті правила виховання в сім’ї

1. Повага до індивідуальності дитини (врахування бажань, інтересів, потреб), її самостійності, допомога у пошуку шляхів виходу зі складних ситуацій;

2. Формування системи цінностей та збереження в сім'ї емоційного комфорту;

3. Підвищення психологічної освіти батьків, набуття знань, урахування індивідуальних та вікових особливостей дитини;

4. Забезпечення тісного взаємозв'язку і взаємодії зі школою та іншими дитячими колективами. Лише дружні, відкриті стосунки ди-тини з батьками, взаємодопомога, турбота та увага забезпечать добрі відносини в сім'ї, бажаний результат виховання.

      ДИТИНУ НЕ КАРАЮТЬ: 

l. За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка — за рухливість, флегматика — за повільність, неврівноваженого — за плаксивість.

2. Під час їжі. 3.

Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Краще підтримати її.

4. За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.

5. На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.

6. При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у стар¬шої дитини, а в молодшої — злорадство, а це погіршить їх взаємини.

7. За емоційність, імпульсивність, енергійність. Здатність передбачати наслідки своїх вчинків остаточно формується у дівчат до 18 років, у хлопців — до 20, але навчати цього слід з трьох, а особливо з п'яти років. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, — значить карати за те, що вона дитина.

8. Поспішно, не розібравшись: краще про¬бачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та інди-відуальні особливості дитини. Реакція батьків на вчинок дитини має бути продуманою, вільною від негативних емоцій. У реакції не повинно бути істеричності. На істе¬ричний крик, жестикуляцію, надлишок емоцій дитина відповідає тим самим. Не повинно бути люті, гніву. Лють призводить до надмірних по¬карань, а це породжує в батьків муки сумління. Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в очах дитини винні батьки і вона стає в позу ображеної. Не слід погрожувати дитині, краще попередити. Часом погроза сприймаєть¬ся гірше, ніж саме покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шан¬тажувати батьків.

                                                                                                

Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Травень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Архів записів
Друзі сайту
  • Create a free website
  • uCoz Community
  • uCoz Textbook
  • Video Tutorials
  • Official Templates Store
  • Best Websites Examples

  • Copyright MyCorp © 2018
    Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz